Ірина Городнюк. З Україною в Серці!

20 Лютого, 2024Новини

Ім’я Ірини Городнюк знає обменеже коло українців Кіпру, проте кожен з нас знає інформаційний ресурс ukr.cy, створений та наповнений цінною інформацією саме за її участі.  Саме Ірина стала однією з координаторів найбільшого волонтерського проєкту CY4UA, який на початку війни надав допомогу тисячам нужденних українців на Кіпрі. Це саме той випадок, коли справи говорять про людину.

“Коли війна розпочалася, перші кілька днів пішли тільки на те, щоб оговтатися від шоку. Ми самоорганізовувалися на мітинги під російське посольство, читали новини, не їли і не спали, як і всі в той час. Однак, як тільки початковий параліч минув, я, розуміючи що маю ресурси та можливості, почала шукати однодумців для надання допомоги українцям. В перші ж дні після закриття аеропортів в Україні, в телеграм-каналі «Українці на Кіпрі» почались запити про допомогу від тих, у кого закінчилася відпустка, бронювання в готелі, гроші, їжа.

27 лютого через знайомих знайшла групу, де вже згуртувались волонтери і збирали заявки на надання допомоги. Не можу не відзначити, що це найбільш організований і вмотивований колектив, який я бачила у своєму житті. 20 дівчат і хлопців, і не тільки українців, протягом кількох місяців працювали по 20 годин на добу, без вихідних і безоплатно, позакидавши власні родини, всі справи і роботу. 

Обсяг та складність проблем, з якими зіткнулися українці на Кіпрі, вимагали негайної реакції та організованої допомоги. Займались буквально всім: нагодувати, перевезти, підселити, зібрати одяг, купити памперси, зв’язати з посольством; шукали фонди, психотерапевтів, стоматологів безоплатно, збирали охочих на культурні фестивалі, курси мови та програмування –  чого тільки не було. Кілька разів екстрено виїжджали до лікарень в якості водіїв-психологів-перекладачів, тричі допомагали з ДТП, двічі – нажаль було і таке – з похованнями. Більшість людей приймали допомогу з великою вдячністю, хоча траплялись і запити «хочу на 3 тижні приїхати у відпустку, мені сказали ви поселяєте, то поселіть мене в готель біля моря».

Це все неслося на тлі постійного гортання стрічки новин, на тлі Бучі, Маріуполя, Херсону, Харкова, постійного шоку і болю, страху за родичів і друзів, за світ. Періодично хтось із волонтерів «випадав» (попередньо всі намагались повідомляти команду, що деякий час будуть недоступні): хтось вивозив членів родини з окупації, когось накривали панічні атаки, хтось виснажувався морально, зіткнувшись з психологічно важким кейсом тут на Кіпрі, когось банально погрожували звільнити з роботи за неявку. Ми всі підтримували один одного і перекривали «обов’язки» тих, хто тимчасово не міг їх виконувати. 

Багато хто з волонтерів вже давно жили на Кіпрі, і всі мали важливі контакти та/або потрібні для організації волонтерського процесу навички. Збір та обробка заявок працювали, як годинник, саме завдяки тому, що у команді були люди різної кваліфікації: хтось умів програмувати, хтось – адмінити, хтось – організовувати, домовлятись, встановлювати контакти тощо. Буквально в перші ж дні ми створили сторінку в інтернеті з двома кнопками: «я потребую допомоги» і «я хочу допомогти». Через гугл-форму всі заявки збирались у дві відповідні таблиці: в першу чергу обдзвонювались заявки на їжу та екстрені медичні випадки, в другу – запити на проживання, роботу та продовження візи. Далі заявки на їжу йшли до волонтерів з машинами у відповідному місті Кіпру, де вони забирали ланч-бокси у ресторанів-партнерів та розвозили за вказаними адресами. Для заявок на складні медичні кейси ми шукали допомоги в ООН, у фондах, і самі збирали гроші. 

Те, що розпочалося, як група кількох дівчат, котрі намагались допомогти “застрягшим” на Кіпрі українцям прихистком та їжею, перетворилося на масштабну волонтерську операцію “CY4UA”, яка надала підтримку тисячам українців. Нижче для прикладу інфографіка, яку ми готували щотижня для Посольства України на Кіпрі.

Звичайно, матеріальна і психологічна підтримка під час війни дуже важлива. Але для тих, у кого було де жити і що їсти, важко переоцінити значущість підтримки інформаційної. Знаходячись в центрі волонтерського руху, працюючи одночасно і із запитами про допомогу, і як один з адмінів телеграм-чатів “Українці на Кіпрі” та “Help Ukrainians”, я бачила велетенську нестачу інформації, якої потребували наші співгромадяни. Коли відповідаєш в сотий раз, як добратися до Кіпру без закордонного паспорту, а в черзі за ним стоять ще тисячі різнопланових і в буквальному сенсі важливих для життя питань, сам собою створюється текст зрозумілої і стослої відповіді, який ти зберігаєш і просто копіюєш в чат. З таких текстів виросли статті, які закривали найбільш часті питання: чи варто їхати на Кіпр, де купити прапор України, на яку допомогу можна сподіватись від уряду Кіпру, як перевезти котика, як звернутись в лікарню, що по готелях, школах, візах, ковіду і так далі. Коли з цих статей ми створили простий сайт, формат настільки підійшов, що на повторювані питання в чаті самі стали давати на нього лінки. Не думаю, що на Кіпрі знайдеться українець, який не чув про ukr.cy.

Наостанок додам, що волонтерство хоч і трансформувалось в інші форми через рік війни, але досі живе: в Українських домах містами Кіпру, на сайті та в соцмережах, в ярмарках, зустрічах і зборах коштів. Приєднуйтесь, українці – сила!”

Теги: Волонтери, громада, З Україною в серці!, Українці на Кіпрі