Ієромонах Василій Захарусь. З Україною в Серці!

23 Лютого, 2024Новини

Розміщення біженців, забезпечення продуктами харчування, ліками, дитячим одягом,  іграшками, підгузками, доставка допомоги по острову, адаптація та спілкування — ось деякі з багатьох способів, якими єрм. Василій Захарусь, як місцевий душпастир, допомагав  із перших днів повномасштабної війни.

У критичний час, яким є війна, людина, крім гуманітарної допомоги, потребує саме духовної підтримки та опіки. Численні зустрічі в готелях, поїздки Кіпром сприяли відновленню поранених душ.

“Бог не покинув Україну”, – так журналіст Кшиштоф Томасик назвав книгу, яка зродилась після його розмови з главою Української греко-католицької церкви Блаженнійшим Святославом Шевчуком. Бог не покинув Україну, проте мільйони українців покинули Україну, внаслідок російської агресії. Вони опинилися в різних країнах, в тому числі і в Республіці Кіпр. Слухаючи їхні розповіді, можна зробити висновок і перефразувати назву книги: “Бог не покинув українців”,  де б вони не були.

Початок повномаштабного вторгнення росії в Україну на все життя закарбувався в моїй пам’яті. Зранку 24 лютого я, як звичайно, збирався на молитву. Пролунав дзвінок від мого співбрата з Америки. Його слова “Україну бомблять – почалася війна!” я чую дотепер.

День 24 лютого 2022 року став днем активізації життя українців на Кіпр: численні мітинги, ярмарки, концерти, дитячі садочки, школи. Особливо велелюдним став перший мітинг в Нікосії біля Президентського палацу. Ми всі побачили, скільки нас є, і яка ми сила, коли є разом.

“Товариство Українсько-Кіпрської Дружби”, “Пласт” та “Душпастирство УГКЦ в Республіці Кіпр” були тими організаціями, які зустріли перших вимушено переселених осіб, та з яких розпочався волонтерський рух на Кіпрі. Згодом повстали і “Українські дівчата Кіпру”, і “Український Дім на Кіпрі”, і школа “Крила”, і “Обійми”. 

Оскільки на Кіпрі новоприбулі українці селилися в різних містах, то і, відповідно, розширилась географія мого служіння, як душпастиря – до міст Нікосії і Лімасолу додалися Ларнака, Пафос, Айя-Напа, Поліс. Люди потребували одягу, взуття, елементарних побутових речей. Сім’ї з маленькими дітьми, що проживали в готелях, потребували дитячого харчування, українських книг, памперсів. До забезпечення необхідними речами долучилася Апостольська нунціатура в особі монсеньйора George Panamthundil, Храм св. Шарбеля (Лімасол, настоятель о. Ібрагім), Храм св. Хреста (Нікосія, о. Теодор), жіночі монастирі Нікосії та Ларнаки (сестри-монахині Томас і Ромона), поодинокі люди. Повстали центри гуманітарної допомоги: в Нікосії, при “Товаристві українсько-кіпрської дружби”; в Лімасолі – “Українські дівчата Кіпру”; в Пафосі та Ларнаці; в готелях Айя-Напи.

Безсумнівно, кожний українець певною мірою  є зраненим і потребує духовної підтримки. Через спільну молитву в церквах, через участь у святих Таїнствах Сповіді та Євхаристії Бог нас зцілював, підкріплював, потішав. Також були хрестини, вінчання. А що зробити з болем, який відчули всі через події в Бучі, Ірпені, Маріуполі…? Жалобні акції об’єднували нас в молитві за жертвами війни. 

Крім молитви в храмах я щотижня відвідував тих українців, які проживають в готелях. Слід відзначити добре ставлення зі сторони адміністрації готелів, вони всебічно сприяли проведенню наших зустрічей. 

Організація паломництв до визначних місць – це ще один вид діяльності “Душпастирства”. Душі кожного з учасників паломництва отримували полегшення, відновлювалися, зцілювалися. А для наших воїнів ми випрошували Божий захист та необхідну допомогу. Особливо цікавими були паломництва з професійною гідесою Льолею Філімоновою. 

Велику підтримку та багато позитивних вражень ми отримали від українського хору “Світоч” з Великобританії. Стараннями подружжя Ярослава і Роксани Притуляків та інших активних вірян були організовані концерти, які надовго запам’яталися.

Через війну в Україні наші спортсмени змушені виступати за кордоном. Тут, на Кіпрі, ми мали можливість вболівати за українські футбольні клуби, волейбольну збірну, за дзюдоїстів.

Дуже приємно бачити, як змінилося життя українців на Кіпрі, і як українці невтовтомною працею змінюють Кіпр. Але є одне “але”. І це стосується не тільки українців, що проживають на Кіпрі.

Тут я хочу навести слова військового капелана Олени Легенчук: “Ми, як народ, ще досі не усвідомили, що ми потребуємо Бога”. 

Ми потребуємо Бога, щоб здолати агресора. 

Ми потребуємо Бога, щоб відбудувати наші міста і села.

Ми потребуємо Бога, щоб зцілити рани війни в наших душах.

Ми потребуємо Бога, щоб вилікувати нашу багатостраждальну українську землю.

Нехай це усвідомлення якнайшвидше прийде до якнайбільшої кількості людей.

Теги: громада, З Україною в серці!, Українці на Кіпрі