“Такі слабкі та сильні жінки”: як все починалось
Життя кидає виклики, з якими важко впоратися наодинці, але коли збирається команда однодумців, у синергії народжується маленьке диво. Так вийшло й зі сценарієм до вистави “Такі слабкі та сильні жінки” Першого українського театру на Кіпрі «Крила».
Усе почалося з оголошення Жанни Кащук, художньої керівниці театру, про пошук сценаристів для театру. На нього відгукнулась Олена Діметріу.
“Я не письменниця, – ділиться з нами Олена,- хоча багато хто мене мотивує до цього. То була дуже непроста зима для всіх нас і для мене особисто, на фоні війни відбувалися кардинальні і дуже емоційні зміни в особистому житті, фінансовій сфері і я відчула, що написання цього сценарію допомагає мені в першу чергу, і можливо, буде корисним іншим.”
Так почалась робота над фабулою вистави.
Олена Діметріу на прем’єрі вистави “Такі слабкі та сильні жінки” Першого українського театру на Кіпрі «Крила».
“Сама ідея вистави дуже крута, – розказує Олена Діметріу, – дівчата-акторки просто неймовірно талановиті, дієві й такі щирі. Було приємно бачити наживо персонажів: щось співпадало з моєю уявою, дещо виглядало іншим, але всі були дуже гармонійні на сцені – здавалося, ніби не було ніякого сценарію, а ми є просто присутніми на цій кухні (сюжет одного з актів вистави проходить на кухні квартири на Кіпрі), і всі дівчата – давні знайомі, які просто розмовляють між собою. Усі характери оригінальні та яскраві, тож закарбувалися в пам’яті глибокими, й такими значущими нині для кожного українця, спогадами із власного життя, зі своєї життєвої історії. Так чи інакше, але кожен глядач прокручував у своїй уяві продовження історії, персонажі якої з перших хвилин стали рідними і цінними.”
Ідея була, тож її почали обговорювати та пропонувати доповнення до образів. Спочатку це були акторки театру та знайомі, які просто погодились на авантюру – так коло співавторів сценарію виросло аж до 10 осіб!
Ксенія Мухортова, співавторка сценарію, акторка театру: “Навесні 2023 року ми почали працювати над «Жінками». Пройшли спільні чистки першої версії сценарію, і почали обговорювати героїнь. Які вони? Чим живуть, про що думають, мріють, від чого радіють і через що сумують? У якості домашнього завдання на пропрацювання персонажа, Жанна попросила акторів описати біографію героїні і придумати монолог, який би розкривав, що це за людина, давав можливість глядачам зазирнути у внутрішній світ, підслухати думки, що складають основу її особистості.
Монологи – чисто театральний прийом. У звичайному житті люди рідко розмовляють монологами – їх точно би хтось перебив 🙂 Це трансляція думок персонажа, тому вони можуть бути набагато більш відвертими і особистими, ніж реальні люди дозволяють собі в житті. Ми розповідаємо почуття героїні у вигляді звʼязного тексту, щоб донести їх до глядача навіть на останньому ряду, де погано видно міміку й очі – дзеркало душі.
Жанна Кащук та Ксенія Мухортова, фото з вистави “Такі слабкі та сильні жінки” Першого українського театру на Кіпрі «Крила».
Можу сказати, що за відчуттями, писати монологи – теж акторська робота. Ти вживаєшся в роль, починаєш розуміти почуття й мотивації героїні, ну а потім вже записуєш пережите словами. В акторстві мені дуже подобаються якраз ці «експедиції» в різні особистості, екологічний спосіб пожити чиєсь інше життя, не відмовляючись при цьому від власного. Саме так було написано два монологи Надії: «Що таке любов?» і «Хочу дізнатися», монолог Софії «Я ж дійсно повірила, що втратила його», більшу частину монологу Віри «Ми можемо бути корисні і тут. Мені неймовірно приємно, що написані мною монологи «зайшли» моїм партнеркам по сцені і залишилися у фінальній версії вистави.
А в лютому 2024 року на Кіпр з презентацією книги «Щедрик. Моя сповідь» завітала письменниця, авторка сценарію до фільму «Щедрик», Ксенія Заставська. Вона погодилася не тільки почитати сценарій та висловити свою думку, а ще й дописати та змінити деякі сцени у виставі. Це був подарунок долі, адже команда навіть мріяти не могла про таку співавторку, її професійну підтримку та участь у роботі.
Ксенія Заставська та актори Першого українського театру на Кіпрі «Крила» на презентації книги «Щедрик. Моя сповідь».
Ксенія Заставська: “Мене до сліз вразив теплий прийом українців, коли я приїхала з презентацією книги «Щедрик. Моя сповідь». Український освітній центр «Крила», Пласт, Українська школа на Кіпрі… Головне, звісно, – це чудові люди, які зберігають нашу культуру та традиції, ведуть інформаційну війну проти росіян, допомагають ЗСУ. Тому, коли до мене звернулася Жанна Кащук, з якою ми познайомилися саме на презентації, із проханням допомогти у створенні пʼєси “Такі слабкі та сильні жінки”, я з радістю погодилася. Прочитала пʼєсу, яка просто полонила моє серце. Відразу відмітила, які талановиті люди працювали над її створенням. Жанна надіслала повний опис всіх дійових осіб. Я обережно, щоби не нанести шкоди авторам, внесла правки. Я дуже поважаю працю всіх, хто створює художні твори, тому намагалася майже не торкатися основних діалогів. Додала перший акт і запропонувала деякі зміни у фіналі. Безмежно рада, що ці зміни сподобалися.
Жалкую тільки, що обставини склалися таким чином, що я не мала змоги приїхати на премʼєру. Але того дня я уявляла кожну дію, кожний діалог, і моє серце було разом з акторками! Думками я була поряд. Сподіваюся, що пʼєса ще буде йти у Першому Українському театрі на Кіпрі, і я зможу приїхати, побачити виставу, всіх привітати, обійняти. Бажаю театру нових здобутків, прем’єр, вдячних глядачів і успіху! Буду рада новій творчій співпраці з такими щирими, талановитими й чудовими людьми!”
Про що ж вийшла ця п’єса? Що побачили та відчули глядачі? Запитуємо про це в Олени, однієї з глядачок після вистави: “Між глядачем та акторками з перших хвилин виникає якийсь спільний простір – і ось ти вже не сидиш на стільці якогось ряду, а стоїш зі своєю, пошкрябаною під час евакуації у ’22 році, фіолетовою валізкою і хочеш доповнити їхній монолог своєю історією, бо тобі теж кортить очистити свою зболену душу, тобі теж хочеться виговоритися…
А в наступній сцені ти вже підсвідомо замислюєшся, що б купила іменинниці на подарунок, або ж хочеш допомогти одній з акторок все ж закінчити протирання склянок, яке вона робить так довго…, бо емоції беруть гору над механічним процесом рук…
Фото з вистави “Такі слабкі та сильні жінки” Першого українського театру на Кіпрі «Крила».
Дивишся виставу на одному подихові. А час пролітає непомітно, бо тебе, як на хвилях, гойдають емоції… Вони не одноманітні, як у мелодрамі (де весь час тримаєшся, щоб не розридатися) чи як у комедії, де стримуєшся, щоб занадто голосно не розреготатися (ти все ж таки в театрі, а не вдома на дивані))). А в цій п’єсі ти то смієшся із чергового жарту, то тебе переймають почуття глибокого співчуття та співпереживання, бо ти, як ніхто, розумієш, про що говорить персонаж, що йому болить чи що викликає усмішку від спогадів… Є моменти, коли тягнешся до своєї маленької сумочки за серветками, бо сльози вже не в силі триматися в очах, як би високо ти не піднімала голову, щоб вони не покотилися по напудрених щоках, залишаючи дві мокрі стежинки від пережитого колись болю переселення…
А надто близьким для мене, як для дружини військового ЗСУ, був монолог фінальної картини на кухні, адже всі ми, такі дружини, мами, сестри… боїмося почути чужий голос із номера свого чоловіка, сина, брата…
Але такі сльози усім нам потрібні…Це сльози-пігулки – ліки для наших зранених душ… І загалом уся п’єса мала для мене терапевтичний ефект, що нині дуже цінно для кожного українця за кордоном…”
Зрозуміти, про що ж вийшла ця вистава, та скласти власне враження ви можете й самі завтра в Ларнаці, на останній виставі цього сезону. Радимо прийти до театру – побачити, відчути ту магію, яка відбувається на сцені, прожити ці півтори години разом з героїнями, і насолодитися справжнім мистецтвом театру. Українського! Першого! Нашого!
Читати також:
Тріумфальна прем’єра вистави «Такі Слабкі та Сильні Жінки»
Теги: громада, Перший український театр на Кіпрі