Борщ з восьминогом: як одеситка поєднала середземноморську та українську кухні

29 Жовтня, 2024Новини, Український бренд Кіпру

У рамках серії публікацій “Український бренд Кіпру” авторка рубрики Анна Радько спілкується з українськими підприємцями та розповідає про їхні досягнення, аби надихнути ще більше людей на втілення власних задумів. 

“Усю душу вкладає у справу”, –  саме таке відчуття у мене виникло після зустрічі з українкою Сільвією Бронецькою, власницею ресторану “SiFood”, що знаходиться у Лімасолі. У ресторані відчувається приємний вайб Одеси, а сервіс справді український – швидко, уважно, з перевершенням очікувань клієнта. Сільвія особисто працює на кухні, і часто ми йдемо поїсти не у ресторан, а саме до Сільвії, бо всі ж знають – готує вона неперевершено. 

А ресторан взагалі у неї унікальний, бо тут можна смакувати найсвіжішими устрицями та морськими делікатесами, а своїм дітям замовити пюрешку з котлетою чи борщ. Із напоїв у меню є і домашній компот, і драфт просекко. 

Насправді ж, це перший досвід Сільвії Бронецької, як ресторатора. Хоча здається, що вона займалась цим усе життя. Ми поспілкувалися про те, як вона реалізувала мрію про власний ресторан.

SiFood

– Сільвіє, я натрапила на твій кулінарний блог і зрозуміла, що він існує вже досить давно. Його створення пов’язане із конкурсом краси “Місіс Україна”.  Розкажи,  будь ласка, детальніше як з’явився твій блог?

Усе почалося 25 вересня 2014 року, коли мене запросили взяти участь у конкурсі краси для заміжніх успішних жінок «Місіс Україна». До цього в мене вже були плани створити кулінарний блог, я досить гарно готувала та фотографувала свої страви, і в мене було неабияке натхнення створити сайт із власними рецептами, а в майбутньому видати і книгу, але, як кажуть, руки не доходили. А от конкурс став своєрідним поштовхом для старту блогу. 

Потрібно було якось представити себе на конкурсі талантів. Я серйозно замислилася: талантів-то в мене багато, але що саме показати на сцені? Хтось танцює, хтось співає, вишиває ікони, а я що роблю? Не довго вагаючись, я вирішила, що сцена конкурсу – це ідеальне місце для старту мого кулінарного проєкту. За декілька тижнів я самостійно розробила сайт, зняла декілька десятків рецептів, та разом з донькою Марселькою ми відзняли промо-відео, в якому ми збирали малину у нашому дворі і варили варення. Поки моя семирічна донька виносила брендовані баночки з варенням та дарувала іх суддям, вони дивилися це відео. Це був справжній успіх! Марсель зачарувала всіх. 

Цей гарячий дедлайн був моїм поштовхом. Я зайняла друге місце на конкурсі і далі серйозно взялася за блог: щодня публікувала нові рецепти, а щосереди – відео рецепти. І так було майже півроку. Потім я завагітніла третьою дитиною та трішечки збавила обороти, але не зупинялася в розвитку блогу та свого бренду SiFood.

– Тобі вдалося монетизувати свою блогерську діяльність? 

До першої колаборації мене запросив Одеський Гормолзавод. Тут мені став у нагоді мій досвід роботи у великих морських компаніях та юридична освіта. Я зареєструвалась як ФОП, зробила прайс-лист на рекламні колаборації. Все красиво оформила – тут став в нагоді досвід в галузі графічного дизайну, який в мене теж був. Ми підписали офіційний контракт, оформили всі документи, і завдяки цьому контракту я фактично оформила себе, як блогера, на професійному рівні. Це було значним кроком уперед для мене. 

А вже після цього з’явилося багато клієнтів. Найбільший пік моєї блогерської діяльності припав на період після пандемії напередодні повномасштабного вторгнення. Я працювала з великими маркетинговими агенціями, які на постійній основі залучали мене до різних проєктів. 

Часто це були іноземні бренди, наприклад, італійська паста, яка виходила на український ринок, італійський бренд побутової техніки. Бренди зверталися до медіаагентств, а ті вже мали своїх перевірених блогерів, з якими працювали. Так мій блог перетворився на справжній бізнес.

– Ти була радіоведучою на «Море ФМ»? Що за програму ти вела, і чим є унікальною ця радіостанція?

Звичайно, моя популярність, як блогера, привертала увагу, і мене часто запрошували до різних колаборацій. Одним з таких запрошень була пропозиція стати співведучою проєкту «Про що говорять жінки». Це було дуже популярне шоу, де ми обговорювали різні жіночі теми та запрошували гостей. Пізніше я вела цей проєкт самостійно та створила ще два: кулінарне радіошоу, де ми готували у радіостудії разом з гостями у прямому єфірі, і ведення прямих єфірів у інстаграм та фейсбук. 

Ще тоді, задовго до появи форматів Reels та Stories, ми знімали креативні короткі промо-відео до кожного випуску програми. Ми були дуже прогресивні, а відтак і популярні.

Я пропрацювала радіоведучою на «Radio More.FM» майже 4 роки до ковіду. Це одна з перших онлайн-радіостанцій, яка повністю перейшла з «ФМ-хвиль» в інтернет. До речі, зараз у моєму ресторані грає саме ця станція. «Radio More.FM» створює під замовлення корпоративні інтернет-радіостанціі для ресторанів, медичних закладів, а також для таких великих компаній, як «Київстар». 

– Цього року твоєму бренду SiFood виповнюється 10 років. Як ти створила його?

Я сама придумала назву і намалювала логотип 10 років тому. І я б не подумала, що він житиме так довго! Зараз я озираюсь довкола і бачу цілу команду людей, які носять на грудях це лого. Неймовірні відчуття, прямо до мурах. 

– Власний ресторан. Ти завжди про нього мріяла?

Насправді так, але я думала, що це станеться набагато пізніше, коли мені буде десь 50 років. Бо завжди знала, що ресторан — це велика відповідальність, наче ще одна дитина.
Я не розглядаю його просто, як бізнес, який можна відкрити і продати.
У першу чергу я кулінар, і мені важливо нагодувати людей, важливо щоб їм було смачно,  а бізнес – це другорядна справа. А прибуток – це побічний ефект, який можна витратити на розвиток та на те, щоб було ще смачніше та затишніше. 

– Як виникла ідея ресторану SiFood?

Насправді SiFood – це гра букв та слів. Всі розуміють, що це не помилка в написанні слова морепродукт англійською, а перші дві літери мого імені. Хоча декілька разів мене намагались виправити. Але “морепродукти” в проєкті теж присутні. Тому і гра слів відчуваєтся. 

Натхнення відкрити саме ресторан з морепродуктами було ще задовго до мого захоплення кулінарією. У січні 2005 року ми відвідали Південну Африку, і я захопилася форматом ресторану Ocean Basket. Це дуже простий мережевий бренд, який продає свіжі морепродукти, як фаст-фуд. На тот час у Одесі були лише пафосні рибні ресторани і жодного на кшталт популярної сьогодні “Чорноморки”, саме такий ресторан я “везла із собою” з ПАР, і в мене були реальні плани його відкриття – але сталася помаранчева революція, й усе це залишилося, лише як мрія.

– Чи схожий концепт сьогоднішнього ресторану на те, що намріяла тоді?

Коли рік тому я шукала приміщення, то все ще планувала фастфуд. Але саме локація змінила все. Затишний дворик неможливо було не наповнити атмосферою формату файн-дайнінг.

Я трішки застопорилася на створенні меню. Поки вигадувала, що саме це буде, довелось запустити кухню у форматі домашніх страв на винос, для підтримання бізнесу та тестування кухонного обладнання. А потім, як завжди, вночі (у мене є такий нічний “кріейтів тайм”: десь о 3 ранку я прокидаюсь і не можу заснути, – у цей час усі ідеї з’являются, і рішення всіх питань приходять) я зрозуміла, що все дуже просто. За цілий рік проведення кулінарних класів на Кіпрі в мене вже є повноцінне, протестоване найвибагливішою публікою, меню. Тож, усі страви, які ми готували на кулінарних зустрічах, сьогодні можна скуштувати в ресторані.

А ось домашні страви довелося залишити навіть після введення повноцінного меню з морепродуктами. Дуже часто замовляють обіди у нас. Та ще й  кілька офісів ми годуємо на постійній основі. 

– Розкажи, будь ласка, про свою коронну страву – бургер із восьминогом.

Меню вже було майже готовим, але мені хотілось зробити якую зірку. Щось, що ще николи ніхто не готував, щось, що зачепить увагу. Ідея бургера з восьминогом десь уже жила в моїй голові, я вже навіть зробила його для блогерської колаборації з ювелірним брендом. Але то було лише красиве фото – чорна булка, восьминіг. А ось рецепту не було, ідеї смаків теж.
Сталося так само, як і з меню. Уночі в голові зібрався бургер.

– Хто приходить до твого ресторану?

Мені дуже подобається, що в нас багато постійних клієнтів. Серед них не лише українці, навіть є і кіпріоти. Часто іноземні туристи, які знаходять нас у Google Maps, приходять потім кожен день, щоб скуштувати все меню. Саме для постійних клієнтів хочется творити щось нове і цікаве – наприклад, тижні іспанськоі кухні та одеські вікенди. Кожен такий тиждень чи вікенд залишає якусь нову страву в меню. 

– Планувати це одне, а реалізовувати – задача іншого рівня – потрібні люди. Як ти обираєш людей до команди?

Що стосується команди, то досить важко дібрати людей. Я шукаю працівників, які поділяють мої цінності та прагнуть до вдосконалення. Створення команди – це є складний процес. Я — перфекціоніст і вважаю, що люди, які працюють зі мною, мають бути такими ж вимогливими. Я усвідомила, що успіх ресторану залежить від команди, тому що кожен гість важливий, і кожна деталь має значення. Зараз я намагаюся знайти баланс між моїм перфекціонізмом та реальними можливостями людей, з якими я працюю. Це складно.

– У тебе справжній сімейний ресторан, адже залучені всі твої найближчі. Розкажи, що вони роблять та чим допомагають?

Моя родина мені дуже допомагає, починаючи з того, що ми разом усі готували приміщення до відкриття, зекономивши багато коштів. Тато повністю підтримує рослини – на ньому весь сад. Він допомагає із закупівлею продуктів та розвозом вечерь та обідів до офісів, з якими ми співпрацюємо. Мама створює неймовірну атмосферу живописом: розмальовує мушлі устриць, що прикрашають інтер’єр. Донька влітку працювала офіціантом, і мені дуже сподобалось, як доросло та самостійно вона себе проявила. 

– Ти відомий блогер, я думаю, що на твою пропозицію відкрити ресторан відгукнулось би немало партнерів. Чому ти обрала саме варіант маленького сімейного закладу?

Мені не складно було би знайти інвестиції та відкрити великий потужний ресторан.  Такий сценарій я теж розглядала.  Але коли ти береш великі гроші, це вже серйозний бізнес, у якому майже немає місця творчості. Я обрала шлях не ресторатора, а кулінара, тому що ефективно керувати великим рестораном та бути гарним шеф-кухарем – майже неможливо.

Мені вдалося майже власноруч усе зробити, взявши лише невеликий кредит у близької до нашої родини людини. І це не партнерство, я повністю сама відповідаю за те, що роблю. Це дає можливість бути вільною у всьому. 

– У чому проявляється свобода, про яку ти кажеш?

Великі системи є негнучкими. Наприклад, ресторан у форматі партнерства навряд би дозволяв мені експериментувати та легко змінювати меню. Наразі я постійно додаю нові страви та прибираю, якщо мені здається, що ця страва не дуже “зайшла”. Мені не потрібно узгоджувати це ні з ким. Я постійно експериментую з годинами роботи закладу. Спробували ввести ранні сніданки – не зайшло, тож відмінили. Усі ці акції, новинки, спеціальні пропозиції – це все повинно бути дуже швидким, а не узгоджуватися тижнями та прописуватися у планах на рік. Це моя думка.

– І це знову ж таки створює колоритну атмосферу. Завжди цікаво, а що нового у Сильвії?

Так, ресторан має таку атмосферу, що відвідувачі приходять, наче у гості до мене.  І якщо гості хочуть чогось поза меню, наприклад, щось особливе на сніданок – легко! Вони це отримають. У мене можна замовити щось особливе до сімейного свята, і я завжди знайду спосіб це приготувати так, щоб гості були  вражені. Я дуже люблю творити!

Це найбільша цінність для мене – можливість готувати те, що хочеться мені, і те, чого хочуть мої гості. 

– Чи складна бюрократія на Кіпрі в ресторанному бізнесі? Як проходило отримання ліцензій?

Бюрократія – це складно у будь-якій галузі та будь-якій країні, особливо для творчих людей. Процес отримання ліцензій, оформлення компанії, працевлаштування співробітників – усе відрізняється від України. Але якщо би і не відрізнялось, то мені б це навряд чи допомогло, тому що такого досвіду в мене ще не було. Ускладнення на Кіпрі – це мовленнєвий та культурний бар’єр. Але коли тобі допомагають місцеві – усе можна вирішити. Наприклад, ми заповнили анкету на сайті для отримання податкового номеру. Все було дуже прозоро, зрозуміло… чекаємо тиждень, два – нічого не відбувається.
Просимо нашого аудитора перевірити, що не так. Він звонить другу, який там працює, а виявляється, що там якась стара анкета на сайті, і вони нам не зобов’язані навіть відповідати, що анкета не прийнята. Поки вони розмовляли телефоном – той вже надіслав нам все, що ми чекали тижнями. Ось так тут усе працює.

А взагалі, щодо усіх процесів, які потрібно пройти для відкриття ресторану, хотілось би, звичайно, мати якійсь посібник, де покроково написано, що за чим робити. Але хто ж його напише? Той хто пройшов цей шлях, навряд ще захоче безкоштовно ділитися досвідом. Тому і є такі компанії, які допомагають і це коштує не мало.

– Як із постачальниками на Кіпрі?

Я не розумію, як це працює, але у постачальників все дорожче, ніж у супермаркетах, а продукти не завжди кращі. Звичайно, в мене є постачальники устриць, мідій, вина, пива та розхідних матеріалів. Але все що стосується риби та овочів – я дуже прискіплива. Я заглядаю в очі кожній рибі, та обираю кожен помідор – це мій рецепт успіху!. Мені важливо, щоб усе було свіжим та якісним. Бо якщо ти не покладеш якісний інгредієнт, то як може бути смачною страва?  

– Із якими викликами стикаються українські ресторани на Кіпрі? 

Багато людей питають: “Чому ти не відкрила суто український ресторан?”. Вони кажуть, що можна було б зробити щось схоже на мазанку – дуже схожий інтер’єр. Але я вважаю, що для того, щоб відкрити український ресторан, який відвідуватимуть туристи та місцеві, потрібно бути дуже талановитим шефом саме української кухні.  Просто смачно готувати домашні страви – недостатньо, щоб просувати українську кухню за кордоном. 

А якщо ти маєш на увазі, як то бути українцем та відкрити ресторан на Кіпрі, –  я тобі ось що скажу. Українці – вони неймовірні! Це така шалена підтримка спільноти! Відвідують, один одному рекомендують, друзів приводять, до проєктів залучають. Без них все це не можливо було б.

– Чому саме Кіпр? Це було заплановане рішення чи просто збіг обставин?

Це була, так би мовити, “випадкова невипадковість”. У нас із чоловіком завжди був певний зв’язок із Кіпром. Ми познайомилися в компанії, заснованій кіпрським власником, потім одружилися, народилася наша донька, і саме він став її хрещеним. Ми багато років допомагали йому у справах в Україні та Одесі, часто відвідували Кіпр. А коли сталося повномасштабне вторгнення, та ми почали шукати прихисток, його пропозиція переїхати на Кіпр виявилася найбільш логічною. Це не так далеко, як Африка, де я маю рідних. Чи Казахстан, де ми теж могли опинитися через роботу чоловіка. Спочатку ми думали, що це тимчасово, але сьогодні розуміємо, що трошки тут затримаємось. 

– Я познайомилась з тобою, коли потрапила на твій майстер-клас,що був у тебе вдома.   Там була надзвичайно красива атмосфера. Ти змусила мене подивитись на деякі продукти і страви під іншим кутом, твої рецепти прижились у моїй сім’ї. Я би хотіла ще повчитись. Ти проводиш такі майстер-класи зараз?

Коли тільки відкрила ресторан, я чомусь була впевнена, що більше не зможу проводити кулінарні зустрічі, що часу не вистачить. Але згодом виявилось, що все ж таки можу відволікатися від ресторану на інші справи. Тому зараз залюбки приймаю корпоративи, дні народження, дитячі свята у форматі кулінарних майстер-класів. А також працюю на виїзді і як privat chef на домашніх святах, та даю уроки кулінарії. 

– Хто для тебе перший point of view, коли ти придумуєш щось нове?

Це мій чоловік Костянтин, і я завжди орієнтуюсь саме на його смак. Він перший, хто куштує і каже свою думку. Вона завжди чесна. Якщо йому сподобалося, значить страва справді вийшла смачною. 

– А якщо говорити про інші ресторани, є такі, що справили враження на тебе?

Мені важливий досвід, який я отримую. Для мене ідеальний ресторан – це той, з якого я виходжу з бажанням відтворити якусь страву. Це може бути як мішленівський заклад, так і звичайна таверна. Якщо страва настільки цікава, що я не одразу розумію, як вона зроблена, це викликає в мене захоплення та бажання спробувати її приготувати, вгадати всі інгредієнти та пропорції. Останнім часом багато  уваги приділяю деталям та цікавим подачам, шукаю натхнення для свого закладу.

Правду кажуть, що бізнес уособлює власника.  Багатогранність Сільвії повністю втілена у її закладі: атмосфера українського дому з колоритом Кіпру, нестандартні смакові поєднання та багато творчості. Кожен ваш новий досвід у SiFood буде відрізнятись від попереднього. Так, приміром, після нашого інтерв’ю у закладі з’явилася нова страва – борщ з восьминогом.  Навряд чи ще десь у світі можна таке спробувати. Не зволікайте, спробуйте!

Адреса ресторану SiFood: Agiou Andreou 259A, Limassol 3035, Кіпр

Instagram рестарану SiFood

Теги: SiFood, громада, Сільвія Бронецька