«Не було, немає і бути не може»: як Валуєвський циркуляр намагався позбавити українців мови

Новини

30 липня 1863 року міністр внутрішніх справ російської імперії Петро Валуєв підписав таємний циркуляр, який суттєво обмежив друк українською мовою. Під заборону потрапили не випадкові книжки, а саме ті, що могли зробити українську мовою освіти, церкви та повсякденної науки.

На перший погляд, Валуєвський циркуляр не забороняв українське слово повністю, адже художню літературу ще дозволяли видавати. Натомість цензори мали зупинити публікацію релігійних, навчальних та науково-популярних книг. Імперія дозволяла писати українською пісні, вірші й оповідання, але категорично забороняла навчати нею дітей, читати Святе Письмо чи поширювати знання серед народу. Мову намагалися залишити декоративним «селянським наріччям».

Для імперської влади питання мови від самого початку було політичним. Освіта українською могла зміцнити національну свідомість, а усвідомлення окремішності мови — призвести до вимог культурної та політичної автономії. Після польського повстання 1863 року російська влада стала ще підозріліше ставитися до будь-яких національних рухів. Українське культурне відродження подавали як «польську інтригу» та прояв сепаратизму, хоча воно мало власне коріння.

Циркуляр не оголошували публічно. Це була внутрішня інструкція, надіслана цензурним комітетам у Києві, москві та Санкт-Петербурзі. У документі з’явилася фраза, яка стала символом усієї російської імперської політики: «Ніякої окремої малоросійської мови не було, немає й бути не може».

У підросійській Україні протягом наступного десятиліття після появи циркуляра цензура пропустила лічені одиниці українських видань. Видавничий і культурний центр українського слова поступово перемістився до Галичини, де російські заборони не діяли.

Проте Валуєвський циркуляр став лише початком нового етапу русифікації. У 1876 році імператор Олександр II підписав Емський указ, який значно розширив обмеження. Він заборонив ввозити українські книжки з-за кордону, проводити театральні вистави, концерти й публічні читання. Так крок за кроком українську мову витісняли з публічного простору та був штучно загальмований на десятиліття.

У Валуєвському циркулярі легко впізнати механізм, який росія використовує й сьогодні: спочатку заперечити існування окремого українського народу, потім назвати українську ідентичність «чужим проєктом», а далі — нищити освіту, культуру й доступ до інформації.

Читати також 

Хронологія утисків української мови

Залишити коментар