Назустріч мрії!

12 Вересня, 2024Інтерв'ю

Вона народилася в родині юристів, де правнича справа передавалася з покоління в покоління. Її життєвий шлях був, здавалося, визначеним наперед: юридична кар’єра була не стільки вибором, скільки обов’язком, продиктованим родинною традицією. Після вступу до Харківської юридичної академії, вона почала крокувати цим шляхом, однак із кожним роком відчувала, що це не її покликання. Після тридцятирічного рубежу прийшло усвідомлення того, що її життя проходить повз неї. Тоді вона наважилася на сміливий крок – відкрито заявила родині, що більше не хоче займатися юридичною справою. Це рішення стало для неї одним із найважливіших і найправильніших у житті. І так давно забута дитяча мрія про сцену знову ожила, наповнивши її життя яскравими барвами і новими можливостями. 

Розмовляємо із засновницею, режисеркою та акторкою Першого українського театру на  Кіпрі “Крила” Жанною Супруненко.

—Жанно, вітаю, як ви зрозуміли, що акторство — це ваше покликання?

 Є такий вислів, який дуже влучно підходить до мого випадку: “Ти не обираєш акторство — воно обирає тебе”. Ці слова Ніколь Кідман дуже точно описують мій шлях. П’ять років навчання акторської майстерності стали для мене найщасливішими роками в житті. Я відчула справжню радість, займаючись тим, що мені подобається, грала в театрі “Чорний квадрат”, знімалася в кіно. Це було, наче повернення до себе.

— Доля привела вас на Кіпр. Як це вплинуло на вашу акторську кар’єру?

Так, шість років тому я вийшла заміж за кіпріота і переїхала на Кіпр. Але адаптація була не з легких. Грецька мова для мене виявилася справжньою перешкодою, тому вибір театрів для гри був обмеженим. Я певний час грала в російському театрі, в планах було ставити п’єсу Чехова, і я задумалася: невже мені більше нема чого грати? Це стало моєю точкою пробудження.

— Що змінилося для вас після повномасштабного вторгнення?

До вторгнення моє оточення на Кіпрі складалося переважно з російськомовних людей. Одна з подруг, Ірина, родом зі Львова, завжди говорила українською, навіть коли навколо говорили російською. Вона стала для мене прикладом. Її принциповість і відданість рідній мові стали для мене справжнім натхненням і змусили задуматися над своєю ідентичністю.

Одного разу Ірина сказала: “Я дуже сумую за театром. Я не піду до російського театру, а грецьку знаю не настільки добре, щоб насолодитися виставою. Якби тут був український театр…” Ці слова глибоко вразили мене і залишилися в пам’яті, не даючи спокою.

— Від ідеї  до створення  театру. Як та що відбувалось?

Вважаю, що все має статись у певний час та за певних обставин. Той момент, коли фраза: “А давай зробимо!” стане вирішальною при прийнятті остаточного рішення. 

Я дуже хотіла грати українською мовою, і цей виклик став для мене вирішальним. У Facebook я натрапила на інформацію про українську школу “Крила”. Ми зустрілися з її директоркою, Лілією Лапеєвою, і саме тоді, 25 січня 2023 року, все закрутилось із шаленою швидкістю. У мене був дитячий сценарій і бажання грати українською. Під час першої розмови ми вже визначили дату вистави, домовилися про декорації, кастинг — і вже 10 березня 2023 року Кіпр побачив першу виставу українською мовою — “Історія однієї лави”. У той момент я вперше на Кіпрі сказала Богу “дякую” за те, що в мене змінилось оточення, з яким я відчула себе на одній хвилі,  і життя почало кардинально змінюватись. 

— Як вдалося зібрати трупу та сформувати колектив?

Відкрився набір до театрального гуртка. Приходили люди, які сформували ядро нашої чудової трупи. Ми зібрали теплий та міцний колектив, де кожен підтримує і надихає один одного. Спочатку було важко — жодна з дівчат не мала театрального досвіду, але всі мали величезне бажання грати! Крок за кроком ми відпрацьовували акторську практику, зростали і набирали обертів.

Перший віршований виступ дав нам сили.

На Різдво ми весело водили Кіпром Козу.

До других роковин повномасштабного вторгнення театр показав віршовану виставу «Жіноче обличчя війни».

Узимку 2023 року ми, актори, почали писати сценарій для нашої камерної трупи “Такі слабкі та сильні жінки”. До сценарію долучилися аматорка-сценаристка з Айя-Напи Елена Дімітріу та сценаристка фільму “Щедрик” Ксенія Заставська, котрі створили неймовірну історію про героїнь, які втілюють риси українських жінок у вимушеній міграції. Так, за фото однієї з наших майбутніх акторок писали образ героїні, що в житті виявився настільки близьким до реального життя акторки, що в це неможливо було повірити!

— Сценарії для ваших вистав створюються самими акторами?

Так, це частина досвіду, запозиченого в київського театру “Чорний квадрат”, де актори самі є сценаристами й режисерами. Цей творчий процес дуже надихає!

Багато людей сприймали наш театр, як аматорський, думаючи,  що від нас нічого особливого не варто чекати. Але кожна нова вистава доводила протилежне – наші зали завжди заповнені глядачами, а після вистав чуєш від глядачів: «Це ж про мене!!!». Ми не просто граємо — ми відображаємо життя, і це неймовірно надихає. Це, мабуть, найкраща нагорода.

Що театр запропонує глядачам в новому сезоні? 

Із початку літа гуморна та смачна “Язиката Хвеська” тішить малечу й батьків. Це незвична вистава. Нам захотілось залучити глядачів не тільки дивитись виставу – цікаво стало зробити інтерактивне спілкування з публікою, тож прийшла ідея ліпити та їсти разом вареники. Це зближує не тільки батьків та дітей за спільним заняттям, але й заохочує малечу спілкуватися рідною мовою, пізнавати звичаї та культуру. Це те, чого нам усім так не вистачає в повсякденному житті. 15 вересня в Лімасолі відбудеться завершальна вистава.

12 жовтня в Українському домі в Пафосі покажемо виставу «Такі слабкі та сильні жінки», яка на сьогодні отримала найбільше овацій та схвальних відгуків від глядачів.

На новорічні свята готуємо дитячу виставу про Святого Миколая.

Уже працюємо над виставою за п’єсою Робера Тома “8 жінок”. Сценаристка Ксенія Заставська перенесла дію до Карпат та наповнила п’єсу українським колоритом. 

Весною планується дитяча вистава про Мавку…

— Про що мрієте?

 Мрія є, і вона шалена — мати власне приміщення для театру!

Мій досвід показав, що якщо мрієш і дієш — все обов’язково вдасться. Головне — мати підтримку близьких і однодумців. Я бачу дітей, які знають, чим вони хочуть займатись в майбутньому. Я бачу дорослих, які колись мріяли про сцену. Але ці люди зустріли на своєму шляху якусь перешкоду і мрію поховали. Тому я розказую всім свою історію: навіть з 30 років можна розпочати все з нуля та врешті-решт займатись улюбленою справою. Згадайте свою дитячу мрію та йдіть до неї, це ніколи не пізно зробити!!! 

— Бажаємо вам успіхів і реалізації всіх мрій!

Дякую! Сподіваюся, наш театр буде радувати глядачів новими виставами і зростатиме разом із нашою українською спільнотою на Кіпрі.
Актуальну афішу вистав ви завжди можете знайти в Instagram Першого українського театру на  Кіпрі “Крила”.

Читати також:

Перший український театр на Кіпрі розправив «Крила»

Різдвяний вертеп “Водіння Кози”

Прем’єра віршованої вистави “Жіноче обличчя війни” від театру “Крила”

“Такі  слабкі та сильні жінки”: як все починалось